На варті Української держави

 (сценарій до Дня захисника України)

 /На сцені святкової зали встановлено Державний прапор і Державний герб України. Поряд – стіл, прикрашений вишитим рушником і квітами, посередині – велика свіча у свічнику. На стінах зали – портрети українських гетьманів, світлини захисників України – воїнів АТО. Ведучі і учасники заходу – в українському національному вбранні/.

Мета: виховання патріотизму, активної громадянської позиції учнівської молоді, шанобливого ставлення до українських воїнів-захисників України.

І ведучий. 14 жовтня – свято Покрови Пресвятої Богородиці, яка не раз рятувала наш народ від ворожої навали. Його здавна шанували наші предки, особливо козаки, воїни Української повстанської армії – всі, хто захищав Україну і просив допомоги у Небесних Сил. Тому не випадково саме в цей день ми відзначаємо і велике релігійне свято, і День українського козацтва, вшановуємо воїнів УПА, а цього року вдруге на державному рівні відзначаємо День захисника України.

ІІ ведучий. Цей нерозривний зв’язок правонаступництва славних лицарів українського народу утверджується і в сьогоденні, коли ми піднялися духом, щоб зберегти цілісність і незалежність нашої Батьківщини, яку виборювали упродовж віків її кращі сини, а серед них – наші сучасники, воїни Збройних сил України, яких ми запросили на свято і яких у народі називають Воїнами Світла, Ангелами-Охоронцями нашої матері-землі.

/Учитель представляє запрошених воїнів АТО, їхніх рідних, волонтерів і звертається до присутніх школярів, які дружно скандують заздалегідь вивчені слова/.

Учитель. Давайте всі разом привітаємо наших славних воїнів-захисників України!

І учень. Нумо! Гей! Скандуєм дружно!

Слава війську! Слава дружбі! (Всі разом).

Нумо! Гей! За Україну!

Ми на варті щохвилини! (Всі разом).

Нумо! Гей! На повні груди!

Нехай військо сильним буде! (Всі разом).

ІІ учень. Ми – українці. Нація Тараса.

Ми Сагайдачні і Кармелюки.

Коли прийшли ми – невідомо часу.

Ми древні, як земля і як віки.

Ми живемо. І нас не подолати,

не покривити наші язики,

бо є Шевченко майже в кожній хаті,

є Сагайдачні і Кармелюки.

І ведучий. Ще в давні княжі часи наші предки називали військо «дружиною» від слова «друг», отже, це той, на кого можна покластися, хто не зрадить і пліч-о-пліч з тобою боронитиме рідну землю.

ІІ ведучий. Із сивої глибини віків виринають перед нами мужні риси славних князів-русичів: Олега і Святослава, Володимира і Ярослава, Володимира Мономаха, які заповідали жити в мирі і злагоді, любити і оберігати рідну землю – Київську Русь.

/Учень в одязі воїна давньоруської доби декламує вірш/.

ІІІ учень. Голос Бояна і сон золотий Святослава

Рвуться нестримно до нас через товщу віків:

«Будьмо єдині! Й відродиться наша держава,

Станьмо братами, бо час для братання наспів».

Все принесімо на вівтар Руси-України:

Розуму силу і вірного серця вогонь,

Працю невтомну – й воскресне велика Руїна,

Злине жар-птицею з наших сердець і долонь.

ІІІ ведучий. Історично сплелися назви Русь-Україна, русичі-роксолани-українці, яких добре знали в Європі і захоплювалися мужністю, патріотизмом і воїнською звитягою козаків, що самовіддано боронили «тихі води і ясні зорі» своєї Батьківщини, оспівали в думах і піснях козацьку вольницю, воїнське братерство.

ІV ведучий. У середині 18 століття аташе французького посольства писав про козаків, що вони «воліли невигоди важких походів, аніж спокійне життя рабів. З їхньої історії довідуємось, як то батьки переказували своїм синам горде почуття незалежності як найдорожчу спадщину, причому клич «Смерть або воля!» був їх єдиним заповітом, що переходив від батька до сина разом з прадідівською зброєю».

І учень. Козаки боронили кордон,

Не давали душити Вкраїну;

Піднімали свій голос мужі,

Закликали: не гніте коліна!

Довго-довго чекали, коли

Пута рабства порвуться навіки,

І збирались в незламні полки,

Окрім тих, хто духовні каліки.

/Два школярі в козацькому вбранні імітують поєдинок на шаблях. У цей час два учні у вишиванках декламують вірш/.

ІІІ учень. Козаки ми, козаки ми, козаки,

Шаблі наші – всеправдешні вояки.

Впізнавали їх і лях, і бусурман,

Нашій суті не властивий, ні, обман.

IV учень. Козаки ми, козаки ми, козаки,

Нашу вроду не спотьмарили віки.

Наша вдача – посіваниця в ярах –

Вражу силу обертала миттю в прах…

ІІІ учень. Козаки ми, козаки ми, козаки,

Наш пракорінь з-за Дніпра та ще й ріки…

Наше лицарство відоме у світах,

Наша врода – на калині срібен птах.

IV учень. Ми народу незникомо-горда віть,

Козаками нас рекли і ви – зовіть.

Наша сутність не на мить, а – на віки:

Козаки ми, козаки ми, козаки.

І ведучий. З давен-давен наша багата прабатьківська земля приваблювала чужинців, які і силою, і лукавством, і підступом прагнули заволодіти Україною, уярмити наш волелюбний народ, посіяти між нас ворожнечу, спотворити історію, принизити і знищити материнську мову, самобутню культуру і традиції.

ІІ ведучий. Але живуча душа народу відроджувалась із покоління в покоління. Ми пам’ятаємо і шануємо всіх воїнів-захисників України: січових стрільців, юних героїв Крут, повстанців Холодного Яру, бійців, що захищали Батьківщину від нацистської навали, вояків Української повстанської армії, які, наслідуючи козацькі традиції, у День Покрови Пресвятої Богородиці створили УПА, яка боронила рідну землю від ворогів.

ІІІ ведучий. Даючи присягу, воїни клялися «боротись за повне визволення усіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу». У пам’яті багатьох поколінь збереглися слова відомих патріотичних пісень, які народжувалися під час нетривалого відпочинку між боями.

/Звучить запис однієї із пісень воїнів УПА: «Ой у лісі на полянці», «Ой під львівським замком», «Марш УПА», «Хлопці з лісу»/.

ІV ведучий. У криваві роки Другої світової війни наші діди і прадіди мужньо захищали рідну землю, яка стогнала під ворожою фашистською ордою. Мільйони співвітчизників полягли на фронтах страхітливої війни. Імена одних увінчані славою, інші – відійшли у вічність безіменними героями…

Учениця. Хрести дубові туляться в берізках,

Квітує поле в пахощах медове.

Прославши скатерті при обелісках,

Своїх солдатів поминають вдови.

А мій пропав десь безвісти, не знаю,

Чи хоч над ним горбочок нагорнули ?

Як я ж тепер чужих тут поминаю,

Щоб і мого десь люди пом’янули.

І ведучий. Після найкривавішої Другої світової війни, яка охопила майже всю планету, наш народ довго заліковував рани та радів кожному сонячному і мирному дню. Кілька десятиліть людство шукає шляхи примирення і взаєморозуміння, але, на жаль, бажання верховодити у світі не полишає імперії, які розпадаються довго і болісно.

ІІ ведучий. Ми, українці, не чекали підступного удару в спину від сусідньої Росії, яка після відмови України від ядерної зброї, на весь світ проголосила себе гарантом нашої безпеки і недоторканості кордонів. Народ, що називав себе братнім, із зброєю в руках опинився на нашій святій землі, окупував Крим, вчинив руїну на Донбасі. Першими на захист нашої Батьківщини постали воїни-добровольці.

ІІІ ведучий. Підтримані нашим народом, Збройні сили України швидко зміцніли. Увесь світ вражений мужністю, патріотизмом, самовідданістю українських бійців, волонтерів, громадян України, які захищають дану нам Богом землю, що знаходиться у серці Європи. Сьогодні нашим героям є що сказати юному поколінню, народженому у молодій незалежній державі, котра чверть століття тому вирвалася з обіймів імперії і прямує шляхом свободи і процвітання.

Учитель. Запрошуємо до слова наших дорогих гостей!

/Виступають АТО і волонтери/.

ІV ведучий. Доленосний і відповідальний час народжує велику творчість. Протягом останніх двох років в Україні з’явилося близько трьохсот п’ятдесяти тисяч віршів і пісень про трагічні і героїчні події, що відбуваються на нашій рідній землі. А кадри численних документальних фільмів закарбували в історії образи самовідданих патріотів, які на фронтах і в тилу виборюють нам право жити у самодостатній європейській державі.

/На мультимедійному екрані демонструються кадри одного із документально-публіцистичних фільмів про події в АТО («На передовій. Військові начерки», «Добровольці Божої чоти», «На лінії вогню»), водночас лунає одна із пісень: «Патріоти врятують Україну», «Прошу в Неба». «Ніхто, крім нас», «Подяка бійцям АТО».

Учениця в українському національному костюмі, з квітами в руках декламує вірш, по закінченні школярі вручають гостям квіти і виготовлені обереги/.

Учениця. Повертайся, будь ласка, живим.

Я прошу не багато й не мало.

Кожен вечір молюсь всім святим,

Щоб нещастя тебе не спіткало.

Щоби янгол закрив од біди,

Над тобою розправивши крила,

І щоб куля лихої орди

Не побачила, не зачепила.

Ясним ранком та днем дощовим

Шепочу я у синєє небо:

Повертайся, будь ласка, живим.

Батьківщина чекає на тебе.

І ведучий. Тисячі наших воїнів і мирних мешканців принесли криваву жертву, виборюючи незалежність і цілісність України. Вони приєднались на небесах до тих героїв, які упродовж віків виборювали собі право вільно жити і трудитись на рідній землі.

Учитель. Зараз ми запалимо свічу пам’яті, щоб вшанувати всіх полеглих хвилиною мовчання.

/Учитель запалює велику свічку, яка стоїть на столі. Після хвилини мовчання лунає пісня С. Вакарчука «Не твоя війна», яка супроводжується кадрами про зустріч українських воїнів з фронту/.

Учень. Нам, незборимим, жити у віках,

Ми сильні духом, в прагненнях єдині.

У кожного з нас квітне на вустах:

Всі разом: Героям слава! Слава Україні!

Учень. Де єдність, віра, праведна любов, –

Народ незламний і міцна держава.

Ми разом промовляєм знов і знов:

Всі разом: Вкраїні слава і героям слава!

Учитель: Особливими духовними символами стали для нас Держаний Герб і Прапор України, не тільки на вустах, а й у серцях відлунює кожне слово нашого Державного Гімну як символу багатовікової боротьби українського народу за свою незалежність. Сьогодні маємо за честь виконати Державний Гімн України разом з нашими воїнами-визволителями.

/Лунає аудіозапис Гімну, до його виконання долучаються всі присутні/.

 

Підготувала Жанна Крижановська, завідуюча лабораторією українознавства і народознавства ДОІППО