Казка Аркадій

Казка Аркадій Васильович народився 23 вересня 1890 року в місті Седнів на Чернігівщині в родині шевця. Батько поета за походженням козак, любив спів та музику, керував церковним хором. Цю пристрасть до пісні перейняв і син.

Закінчив Чернігівське реальне училище. Під час навчання заприязнився з Павлом Тичиною, з яким мешкав в інтернаті при монастирі, разом співали в хорі, відвідували славнозвісні «суботи» Михайла Коцюбинського.

Навчався Аркадій Казка в Київському комерційному інституті, але не закінчив його через нестатки. Повернувся до Чернігова, працював креслярем у земській управі. Згодом учителював у селах Київщини та Дніпропетровщини, в Одесі, викладав співи та українську мову.

Ще до Жовтневої революції Казка перекладав із західноєвропейських та російської літератур. У радянський час власні вірші і поеми друкував у журналах «Літературно-науковий вісник»«Нова громада»«Плуг».

На початку 20-х років підготував рукописну збірку поезій «Lamentabile» («Сумливе»), яку подарував Григорієві Верьовці. З листа до Тичини від 11 лютого 1925 року видно, що Казка готував до видання збірку «Розірване намисто», а в листі до свого учня Василя Мисика писав про підготовку збірки «Васильки».

Та цим творчим планам не судилося здійснитися: вночі 10 вересня 1929 року Казку було заарештовано у справі так званої СВУ й відправлено до Одеської в'язниці. Не відаючи за собою вини, у відчаї Аркадій Казка 23 листопада того ж року наклав на себе руки.

Матеріалів слідства в архівах не виявлено.

Видати збірку свого друга мріяв Павло Тичина ще на початку 60-х років, хоча ім'я Казки, як і всіх репресованих у справі СВУ, було під забороною. Лише 1965 року у збірнику «День поезії» Василь Мисик опублікував добірку віршів незабутнього свого вчителя.

1989 року у видавництві «Радянський письменник» побачила світ книжка Аркадія Казки «Васильки» (упорядкування і вступна стаття С. Тельнюка). Там подано оригінальні вірші, поеми, листи до Павла Тичини та Лідії Папарук, переклади з І. Буніна, В. Маяковського, В. Мюллера, Г. Стефані.

Архів Казки втрачено під час Великої Вітчизняної війни.

Тичина, який називав Казку «дивовижно совісним і щирим поетом», засвідчив, що дружба з цією людиною дала йому безмірно багато. У зв'язку з трагічною смертю А. Казки у в'язничній камері він писав до Дружини Лідії Петрівни: «Так не повелося йому в житті (...) і таланту не розвинув. І світу білого не випив».

Ця сумна сентенція звучить болісно й символічно, адже «світу білого не випив» кожен, кого вшановуємо в цьому мартиролозі.

Іван ІльєнкоЛУ 34 (4443) 22.08.1991  // http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php?id=151

 

Література:

Казка А. [Вірші] [Текст] А. Казка // Обірвані струни.– Нью-Йорк, 1955.– С. 157–162.

Казка А. Васильки. Глібову. Вітер вночі. Павучки. Сучок: Вірші [Текст] А. Казка // Прапор.– 1970.– № 2.– С. 92–94.

* * *

Мазуренко І. Аркадій Казка (1890–1929) [Текст] І. Мазуренко // Літературне Придніпров’я: Навч. посібник з хрестоматійними матеріалами до шкільних програм. В 2-х т. Т. 2. Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2005.– С. 246–263.

Мазуренко І. Аркадій Казка [Текст] / І. Мазуренко // Моє Придніпров'я. Календар пам'ятних дат Дніпропетровської області на 2009 рік: Бібліограф. покажчик / Упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОРУНБ, 2009.– С. 174-176.

Костиря І.С. Межівська сторона: Книга про письменників-земляків у 2-х ч. [Текст] / І.С. Костиря.– Донецьк: Каштан, 2003.– 579 с.

* * *

Демченко Т. Аркадій Казка: поет із розстріляного покоління [Електронний ресурс] // http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/24699/13-Demchenko.pdf?sequence=1

 З календаря "МОЄ ПРИДНІПРОВ’Я". Упорядник Ірина Голуб